Головна / Публікації / Олександра Гоменюк: «Художник має довіряти галереї»

Публікації / Олександра Гоменюк: «Художник має довіряти галереї»

Автор ЄВГЕНІЯ БУЦИКІНА

Читати англійською

В листопаді було обрано переможця (Михайло Алексеєнко) та двох лауреатів спеціальних премій (Марія Прошковська та Олег Дімов) міжнародною експертною комісією. Art Ukraine в партнерстві з Щербенко Арт Центром публікує серію інтерв’ю з експертами конкурсу, де вони розповідають про роботу в знакових художніх інституціях, співпрацю з молодими українськими та зарубіжними художниками, а також про враження від процесу обранням фіналістів цьогорічного МУХі. Цінним досвідом поділилася і Олександра Гоменюк — директорка приватної галереї сучасного мистецтва Hales Gallery (Лондон / Нью Йорк)

Про досвід роботи експерткою в конкурсі МУХі 2017. Про співвідношення локального та глобального в структурі сучасного мистецтва

Залучення до роботи з молодими українськими художниками виявилось дуже корисним і дало мені надзвичайно цікавий досвід. Маю зізнатися, що специфіка  моєї повсякденної роботи, на жаль, не надто часто пов’язана з українським мистецтвом. І я не виняток: попри потужні регіональні практики і наявність фантастичних митців, Україна часто не потрапляє у поле зору західного художнього світу. Отже, наріжне питання зовсім не в тому, чи існують принципові розбіжності між митцями, —  молодими чи не молодими, українськими чи західними. Різниця, як на мене, не суттєва. Адже скрізь є  хороші та погані, сильні та слабкі, концептуальні та декоративні практики. Питання у тім, чому ці практики часто залишаються непомітними,  випадають із світового наративу?

Каролі Шніманн. Більш неправильні речі (More Wrong Things), 2017. Hales Gallery, Лондон

Надано галереєю

Українські митці, за деякими винятками, зазвичай не інтегровані в широку структуру, відому зараз на Заході як «Мистецький Світ». Структура ця дуже західно-центрична, і якщо певна інтеграція художників з інших регіонів  відбувається, то  вона  проходить крізь фільтр західного способу мислення, перспективи або освіти. На жаль, “мережа” світового мистецтва не легко приймає те, що не відповідає її правилам або знаходиться за межами її розуміння. Навіть в  ситуації, коли міжнародне визнання митця прийшло з цієї мережі, опинитись за її межами означає “випасти” з обговорення, втратити перспективу, наразитись на забуття. Попри певні зусилля, спрямовані на організацію мистецьких ярмарків, бієнале, фестивалів у всіх частинах світу, вони є лише випадковими проявами інтересу, а не стабільним і надійним  залученням, і в них часто домінують кілька гравців з активною присутністю в Лондоні, Нью-Йорку, Парижі, Берліні тощо.

Оскільки мистецтво — це не просто поєднання таланту, майстерності та естетичних поглядів, але й інструмент критичної оцінки довколишнього соціально-політичного середовища, одна з причин того, чому ми на Заході не помічаємо багатьох українських митців, на мій погляд, полягає саме в тому, що більшість з них, як молодих, так і зрілих, у своїх практиках, так чи інакше, задіюють соціальну чи політичну специфіку української та східноєвропейської реальностей, які не вписуються в межі розуміння та знання пересічного глядача на Заході. Це притаманно не лише українським художникам, а скоріше художникам з усього світу, які реагують на їхнє унікальне середовище та переймаються не лише естетикою (проблема, докорінно пересмиослювана з середини ХХ століття). Але для художників, не реагувати на навколишнє середовище означає зробити не лише естетичний, але й, що найважливіше, концептуальний компроміс, — компроміс, який нечесно вимагати в мистецькій практиці! Крім того, це підкріплюється відсутністю приватних галерей, достатньо великих і потужних для того, щоб змінити домінуючу структуру та відкрити її для інших реалій.

Іноді здається, що те, що ми на Заході називаємо »глобальним мистецьким світом», не є дійсно міжнародною структурою, бо, скоріше, складається з безлічі різних «мистецьких світів», які існують паралельно, і є відносно закритими.

Френк Боулінг. Риби. Бажання в літній синяві (Fishes. Wishes in Summertime Blue). Hales Gallery, Лондон

Надано галереєю

Рейчел Чемпіон, Агнес Денс, Рейчел Пімм (Rachael Champion, Agnes Denes, Rachel Pimm). 2015, Hales Gallery, Лондон

Надано галереєю

Тож що робити молодим художникам, які прагнуть визнання? Як на мене, не варто вимагати від молодих митців орієнтації на ідеї та концепції, притаманні західному мисленню, або ж цікаві для споглядання всьому світові. Адже такий підхід вимагає компромісу, а в творчості йому не має бути місця. Найважливіше — це й надалі зосереджувати увагу на  розвитку місцевих структур, які б забезпечували підтримку молодого мистецтва, а не фокусуватись лише на інтегруванні його у глобальні світові структури.

Мистецькі галереї, колекціонери, музеї, приватні та державні ініціативи багатьох країн підтримують художників у прагненні зберегти своєрідність і унікальність творчості. Ми бачимо, що це відбувається в Україні, і це потрібно заохочувати.

Сьогодні ми спостерігаємо активне пожвавлення інтересу до творчості жінок-художниць, представників різних етносів — мистецьких явищ, які були поза межами основних тенденцій і ігнорувались світом впродовж багатьох років. Сподіваюсь, що досвід, який ми отримуємо через цей процес, — досвід розширення координатів інтересу до різних художніх явищ і процесів — буде згодом корисним для художників всього світу, у тім числі й в Україні. Адже, насправді, немає принципових відмінностей у способах донесення та реалізації мистецьких ідей і художнього мислення у Києві, Лондоні або деінде. Різниця полягає лише в рівні їх сприйняття і розуміння зовнішнім середовищем.

Трентон Дойл Хенкок. Я хочу бути на зустрічі після розлуки (I Want to be at the Meeting After the Separation). 2015, Hales Gallery, Лондон

Надано галереєю

Про досвід керування однією з провідних приватних галерей в Лондоні та принципи співпраці з художниками

Галерея Hales існує вже більше 25 років і є однією з найстаріших галерей сучасного мистецтва в Лондоні. Отже, це дійсно самодостатня інституція. Я приєдналась до галереї в той момент, коли ціллю було вдихнути у виставкову програму галереї нове життя. Протягом останніх 5 років ми зосередилися саме на цьому — здійснили ребрендинг, відкрили галерейний майданчик у Нью-Йорку, представили нових художників, розширили нашу клієнтську аудиторію у всьому світі.

Роль директорки вимагає зосередження  на багатьох сферах роботи галереї. Однак, на мій погляд, найцікавіша її частка — це робота  над проектами, які безпосередньо впливають на кар’єру художників, з якими ми працюємо. Будучи арт-галереєю, ми виступаємо посередником між художником, чию кар’єру будуємо разом, і колекціонерами та установами, від яких ця кар’єра залежить. Робота з музеями чи кураторами над персональною виставкою, пошук потрібної роботи для групового проекту, розробка специфічних замовлень — це найцікавіші та найбільш плідні проекти.

Томас Дж. Прайс. Поклоніння (Worship). 2016, Hales Gallery, Лондон

Надано галереєю

У Лондоні є багато галерей, тому важливо вирізнятись і знайти свою нішу. Ось чому виставкова програма та фокусування дуже важливі для галереї. Це не просто експонування художників, які нам подобаються та викликають довіру. Це також стосується розробки більш широкого контексту та бренду, що втілює конкретні ідеї. Наприклад, галерея Hales відома, з одного боку, роботою з художниками, що мають чи мали сильні соціальні чи політичні переваги у своїх проектах. Це може не кидатись в очі відразу, але чи то живопис, чи інсталяція, чи скульптура, — вони обов’язково відсилають нас до цієї проблематики. У той же час всі художні практики, які ми представляємо, зводяться до питання взаємодії з медіа, кольором, матеріалами, і це  — ще одна особливість роботи нашої галереї. Ця увага допомагає нам контекстуалізувати практику митців, з якими ми працюємо, для створення їхніх резюме. Це також дуже приваблює кураторів та колекціонерів, коли вони шукають роботи під конкретні проекти.

На мою думку, саме такий вдумливий підхід практикують галереї, що спромоглися вибудувати потужну історію своєї діяльності. Для мене дуже важливо бути частиною організації, яка поділяє цю точку зору.

Про складові роботи з молодими художниками / групами та важливість довірливих стосунків 

У Лондоні нам пощастило мати доступ до дивовижних місцевих художніх шкіл, в яких навчаються  таланти з усього світу. Щоліта увага дилерів, кураторів та колекціонерів  прикута саме до них. Започатковуються професійні стосунки. Однак йдеться не тільки про галереї, що обирають художників, але й про художників, які обирають галереї, що надають сприятливий контекст для їхніх практик і що сприяють розвитку мережі клієнтів або інституційних контактів, зацікавлених у роботах такого роду. Важливо пам’ятати про це на ранніх стадіях співпраці між галереєю та художником, адже подібні фактори від самого початку визначають, наскільки плідними будуть ці стосунки.

Олександра Гоменюк

Надано Олександрою Гоменюк

Однією з головних цілей нашої діяльності було позиціонування художників старшого покоління (Brisley, Beattie, Schneemann, Jaramillo та ін.) разом з молодшими (Price, Ba, Champion, Doyle Hancock та ін.). Це спрацьовує в обох напрямах, оскільки молоде покоління вбудовується в контекст старших художників як джерело їхнього натхнення, а старше покоління набуває ваги в контексті творчості молодих художників, які працюють з аналогічним набором ідей, але надають їм свіжу перспективу. Обидві сторони отримують вигоду від такої співпраці.

Робота з молодими художниками важлива для будь-якої галереї, оскільки вони пропонують новий погляд на вже існуючі ідеї. Така робота відрізняється від роботи зі старшим поколінням, адже на відміну від ретроспективного погляду на вже сформовану мистецьку практику, робота з молодшими митцями вимагає взаємодії між галереєю та художником якраз тоді, коли творчі ідеї художника знаходяться в стані активного розвитку. Тому головною ціллю у роботі з молодими художниками є, на мій погляд, встановлення довірливих стосунків. Художник має довіряти галереї, оскільки ми можемо надати важливі поради та вказівки, водночас — і це дуже важливо — поважаючи творчу цілісність художника. Ось чому довіра настільки важлива, адже частіше в питанні співпраці з галереєю йдеться не лише про одну виставку або презентацію, а про побудову кар’єри.

Моя порада будь-якому молодому художнику полягає в тому, щоб не просто шукати галерейного представництва, а прагнути співпраці з галереєю, яка зможе забезпечити правильний контекст для його робіт, створить умови для їх презентації і умови для розвитку самого художника. І коли ви знайдете таку галерею — працюйте відкрито і чесно, створюйте надійні міцні стосунки. Це найкраща інвестиція у власний успіх.

* * *

Саша Гоменюк вивчала історію мистецтва, естетику та теорію сучасного мистецтва в Bard College Berlin (Берлін, Німеччина) та University of Manchester / Sotheby’s Institute of Art(Манчестер / Лондон, Великобританія). З 2012 року була частиною команди в Hales Gallery(Лондон / Нью-Йорк), де із 2015 року займала посаду директорки. До переїзду до Німеччини, а пізніше до Великої Британії для продовження кар’єри в сфері мистецтва, пані Гоменюк отримала ступінь з політології Національного університету «Києво-Могилянська академія» у своєму рідному місті Києві, Україна. Враховуючи досвід досліджень в сферах політології та теорії мистецтва, головні інтереси пані Гоменюк полягають у способах позиціювання художніх практик як форми висвітлення соціальних та політичних питань, актуальних для сучасного суспільства.

Джерело: http://artukraine.com.ua/a/oleksandra-gomenyuk-nayvazhlivishe–rozvivati-miscevi-strukturi/#.Wi-rtFVl-00