«Paper. World. Art»ЭкспозицияОткрытие
Главная / Проекты / Проект «Paper. World. Art» на V Книжном Арсенале

Проект «Paper. World. Art» на V Книжном Арсенале

22.04.2015 - 26.04.2015

В проекте «Бумага. Мир. Искусство» куратор Марина Щербенко обращается к теме традиционного медиума, значимость которого не ограничивается сферой визуального искусства. Бумага испокон веков служила на благо культуры и образования, именно она является средством хранения информации, своего рода памятью поколений; на первый взгляд хрупкий и тонкий материал, на котором уже написана и сохранена история мира.

Такая «заряженность» и одновременно простота данного материала часто побуждает художников обращаться к нему в творческих экспериментах или в традиционных жанрах. Часто серии работ на бумаге становятся знаковыми в активе художников. Именно чистота бумаги символизирует открытость и колебание перед первым жестом, который оставит букву, линию или точку на нем. Белый лист бумаги ожидает исповеди, истории, нарратива, лист, которого через мгновение коснется рука художника или писателя, который станет прибежищем сплетений образов.

Сегодня, с развитием современных медиа, бумага символизирует скорее традицию или процесс поиска художника, определенный шаг в организации работы. В проекте «Бумага. Мир. Искусство» данный материал станет основой, точкой отсчета, полем для творческих попыток. Художники представят свой эксперимент с бумагой, который станет объектом или субъектом работы.

Участники проекта: группа «Альянс 22″ (Тиберий Сильваши, Николай Кривенко, Сергей Момот, Константин Рудешко, Сергей Попов, Роман Михайлов), Александр Бабак, Тереза Барабаш, Владимир Будников, Мирослав Вайда, Даниил Галкин, Грыця Эрдэ, Сергей Западня, Сергей Кайдак, Зинаида Лихачева, Виктор Мельничук, Анна Миронова, Анна Надуда, Ярослав Присяжнюк, Влада Ралко, Александр Ройтбурд, Олеся Секереш, Виктор Сидоренко, Илона Сильваши, Марина Талютто, Руслан Тремба, Олена Турянська, Виктор Хоменко, Raphus Cucullatus.

В рамках проекта состоятся презентации:
22 апреля, 18:00 – 18:45. Зал Бумага – художественный каталог «Paper. World. Art»
23 апреля, 14:00 – 14:45. Зал Хокку – книга «Тиберий Сильваши. Эссе. Тексты. Диалоги»

Куратор Марина Щербенко

Место проведения: Мистецькый Арсенал, ул. Лаврская, 12

Детали про Международный фестиваль V Книжный Арсенал: http://artarsenal.in.ua/event150.html

Презентация каталога «Paper / World / Art» в Мыстецком Арсенале: репортаж
Презентация книги «Тиберий Сильваши. Эссе. Тексты. Диалоги»: репортаж

 

Тіберій Сільваші

Твори Тіберія Сільваші, байдуже чи то великі полотна, чи маленькі, створені олією чи вугіллям, завжди є свідченням тяглості процесу живопису. Вони позбавлені наративу чи будь-яких підказок і вимагають цілковитого зосередження у першу чергу на собі. Певно, це і є найскладніший етап в осмисленні роботи, розумінні того, що вона несе для кожного.
Особливо тепер, коли «світ довкола нас заповнений образами-картинками. Ми вже не стільки те, що ми читаємо і говоримо, скільки те, що ми бачимо, і наше «ми», в першу чергу, є результатом візуальних практик. Мова комунікативних образів (термін О. Аронсона) – ефективна і зрозуміла. Вона утворюється спільним для інформаційної реальності полем упізнаваності та знань, а швидкість зчитування таких образів лише збільшує нашу нездатність осмислити їх об`єм, який постійно збільшується, і повністю підкорює нас тиранії моменту. Вірільйо писав, що все, що експонується на граничній швидкості, може бути тільки випадковим. Це не античний кайрос, а «випадок на горизонті прозорості» – горизонту екрану монітора.Існування живопису сьогодні – це звернення до нього самого. Не стільки до його видового існування, скільки до втілення міфу про загальну візуальну мову під назвою «живопис». І на горизонті банальних «істин» та миготливих образів культуріндустрії, важливим для живопису стає існування простору тиші, простору «сповільненого часу». За цієї практики живопис перестає бути інструментом комунікації, а створює оптику «пильного погляду», у якій найважливішим елементом стає культура розрізнення…».

Тіберій Сільваші, «Пастка для хмари»

Народився у 1947 році в Мукачевому. У 1966 році закінчив Республіканську художню школу імені Тараса Шевченка. У 1972 році – Київський державний художній інститут (НАОМА). У 1995 році отримав нагороду «Художник року» в Україні та стипендію муніципалітету Мюнхена. Представляв свої роботи у групових та персональних проектах у Мистецькому Арсеналі, PinchukArtCentre, Боттега Галереї, Щербенко Арт Центрі, Я Галереї, Карась Галереї, Національному художньому музеї України у Києві; Saatchi Gallery, Лондон; Litexpo, Вільнюс; у галереях Польщі, Франції, Німеччини, Австрії. Тіберій Сільваші живе і працює в Києві.

Олександр Бабак

Папір як початок, як поштовх, як основа. Матеріал, що породжує безліч асоціацій, в якому перетинаються час і простір, природа і культура, чистота й смисловий потенціал. Папір стає полем для експерименту в роботах Олександра Бабака, сферою народження асоціацій та смислів.«Завжди захоплено спостерігаю за тим, як впродовж року змінюються оброблені селянами поля-інсталяції. Папір – це те, з чого все починається, це просто, доступно, далі, неодмінно, експерименти з основами, матеріалами, техніками. Повертаєшся з цієї «подорожі» до паперу з розумінням мудрості простих речей, та відповідним ставленням до них».

Олександр Бабак

Папір – це те, з чого все починається, це просто, доступно, далі, неодмінно, експерименти з основами, матеріалами, техніками.

Народився 1957 року в Києві. У 1974 році закінчив Республіканську середню школу ім. Т. Г. Шевченка. У 1984 році закінчив майстерню монументального живопису (М. А. Стороженко і В. А. Чеканюка) Київського державного художнього інституту (НАОМА). Представляв свої роботи в персональних та групових проектах у Щербенко Арт Центрі, Боттега Галереї, Киiвському нацiональному музеї росiйського мистецтва, Національному художньому музеї України, галереї Лавра, арт-центрі Я Галерея, Мистецькому Арсеналі, Карась Галереї, Українському домі, галереї Совіарт у Києві; Художньому музеї у Відні. Олександр Бабак живе і працює в Києві.

 Володимир Будніков

Мене вабить здатність паперу зберігати інформацію. Варто лише провести просту лінію, і вона миттєво вбере все знання про навколишню дійсність і «видасть» усю потрібну інформацію, тільки-но ти знову подивишся на неї. На папері я фіксую наміри, не обмежені кінцевим результатом. Малюнок несе в собі енергію ідеї проекту, яка ще не виснажена в процесі остаточного втілення.
Коли я працюю з папером, то я немов би нашаровую власні наміри. Я не обмежений необхідністю обирати – розчленовувати дійсність – задля примарного головного.
Мої абстрактні малюнки – своєрідний аналог прискіпливого, безпосереднього та дуже точного малювання з натури. Я занотовую безліч речей, які можуть бути віддаленими або примарними, але справа в тому, що в малюнку я не намагаюсь детально роздивитися зображуване. Папір – надзвичайно тонкий та інтимний посередник – дозволяє фіксувати все точно, не потребує зайвих інтерпретацій. Я просто розміщую на папері відбитки побаченого, іноді цього достатньо, іноді доводиться немов би накладати побачене шар за шаром. Паперова площина стає чимось на кшталт рентгенівської плівки, де різної глибини та віддаленості речі накладаються один на одного, утворюючи плаский малюнок.
Іноді така робота чимось внутрішньо схожа на процес перекреслень та виправлень в рукописі. Тобто кожен малюнок містить усі свої варіанти одразу – від першого до останнього. Це подібно до міркування безпосередньо на папері, результат якого начебто заглиблює око всередину.

Володимир Будніков. Київ, 2015

 Папір – надзвичайно тонкий та інтимний посередник – дозволяє фіксувати все в точності, яка не потребує зайвих інтерпретацій.

Народився у 1947 році. У 1965 році закінчив Республіканську художню школу ім. Т.Г. Шевченка, Київ. У 1971 році закінчив Київський державний художній інститут (НАОМА), майстерня Тетяни Яблонської. Представляв свої роботи в персональних та групових проектах у Щербенко Арт Центрі, Боттега Галереї, арт-центрі Я Галерея, Мистецькому Арсеналі, Київському музеї російського мистецтва, Карась Галереї, Галереї Лавра, галереї Совіарт, галереї L-art, галереї Триптих, Виставковому залі Національної спілки художників України у Києві; Центрі Сучасного Мистецтва Гурзуфська Галерея ГУГА, Гурзуф; Галереї In der Gerbgruben, Бургенланд; виставковому залі EEG, Галереї Kunst – Brucke, Галереї Intercontinental в Берліні; Галереї Loggia, Відень. Володимир Будніков живе та працює в Києві.

Влада  Ралко

Тіло, травмоване модою. Або візьмемо ширше – тіло, травмоване культурою. (Коли культуру імітувати, як творіння доктора Франкенштейна, то вона може просто розчавити, або випатрати з жорстокістю маніяка). Але за приклад я, все ж таки, взяла моду, яка із запаморочливим прискоренням відтворює сама себе. Тіло для моди більш нецікаве – вона зачарована сама собою та конає, як Нарцис.Якщо раніше в різні часи примхливі конструкції одягу щось додавали до тіла (дарували тілу нових об’ємів та форм) або наново відкривали тіло, то зараз одяг вирішує долю тіла не разом із тілом, але з іншим одягом. Тілу ж віддана роль мертвої ляльки, яку час від часу тюнінгують на вимогу моди, але насправді виключно від нудьги.Розчленоване одягом тіло, або просто порожній одяг, виступають метафорою відокремлення усього, що стосується культури, від звичайних нагальних потреб людини, таких, наприклад, як пити воду або дихати. Тобто відбувається відокремлення людського (або мертвого або симульованого) від живого але суто біологічного.Тіло, навантажене мертвим культурним спадком, не витримує і починає перетворюватися на одяг або взагалі втікати. Але нестача «головного героя», здається, не дуже хвилює симульовану культуру, яка запаморочливо відтворюється в «нових колекціях». Народилася в 1969 році в Києві. У 1994 році закінчила Академію мистецтв (НАОМА), факультет станкового живопису, у професора В. Шаталіна. Представляла свої роботи в персональних та групових проектах у Мистецькому Арсеналі, Карась Галереї, Галереї Лавра, Bereznitsky Gallery, Галереї Ра, Центральному домі художника, Українському домі, Галереї Триптих у Києві; Палаці мистецтв, Львів; Лінкольн Центрі, Нью-Йорк; Галереї Палетте, Клеве; Галереї Ребелмайндз, Берлін. Влада Ралко живе та працює у Києві.

Ройтбурд Олександр

Проект під назвою «Мантру геть!» Олександра Ройтбурда представляє серію робіт на папері. Невеликий формат має на меті відобразити події зими-весни 2014 року й думки художника «з приводу всього, що навколо».
Зображення вплітають в себе тексти, слова, літери в традиціях дадаїзму і концептуалізму, привносячи в проект ноти абсурду і нелінійності. Своєрідний художній антидискурс покликаний піддати сумніву не старе-добре раціо, а символічний містицизм, пронизливий соціальний простір. Так, притаманна творчості Ройтбурда гра слів розчинена в «грі снів», а боротьба з мафіозними – заміщена «боротьбою з магіозностью». А метою подібної боротьби в ігровій формі є вихід з кола повторення мантри, яка втратила сенс і актуальність.
Народився в 1961 році в Одесі. У 1983 році закінчив Одеський педагогічний інститут (художньо-графічний факультет). Представляв свої роботи в персональних та групових проектах у Щербенко Арт Центрі, Мистецькому Арсеналі, Dymchuk Gallery, Музеї російського мистецтва, Галереї Цех, Карась Галереї, Галереї L-арт, Музеї історії Києва, Центрі сучасного мистецтва М17, Національному художньому музеї України, Інституті проблем сучасного мистецтва, Галереї Колекція, Українському домі в Києві; Арт-центрі Олександра Коробчинського, Морскому Арт-Терміналі, Галереї ХудПромо, Художньому Музеї, Галереї NT-Art в Одесі; Галереї М. та Ю. Гельманів, ЦСМ, Москва; Saatchi Gallery, Лондон; 49-й Венеційській Бієнале, Венеція; Музеї сучасного мистецтва, Загреб; White Box gallery, Нью-Йорк; Модерній Галереї, Любляна. Олександр Ройтбурд живе та працює у Києві.

Віктор Сидоренко

У новій роботі Віктора Сидоренка «Об’єкт» присутні безліч антитезисних категорій, що зазвичай сприяють виразності його творів. Це автобіографічність і документальність образів, метафоричність та буквальність візуальної мови автора. В «Об’єкті» Віктор Сидоренко поєднує свою давню любов до роботи з папером (творча кар’єра художника починалась із серій акварелей) та більш пізній довгостроковий проект «Левітації», одним з етапів якого постала серія скульптур. Народився 31 грудня 1953 року в місті Талди-Курган, Казахстан. З 1974 по 1979 роки навчався у Харківському художньо-промисловому інституті (курс професора Б. Косарєв). З 1985 по 1988 роки – аспірант творчих майстерень Академії мистецтв СРСР (керівник – академік, професор С. А. Григор’єв). Представляв свої роботи в персональних та групових проектах у Bereznitsky Aesthetics, Мистецькому Арсеналі, Боттега Галереї, Mironova Gallery, Національній академії мистецтв України, Національному художньому музеї України, Галереї Колекція, Галереї L-Art, Галереї Совіарт, Інституті проблем сучасного мистецтва в Києві; Галереї Арт Шик, Вінниця; Муніципальній Галереї, Художньому музеї, Домі художника, Єрмілов Центрі в Харкові; Picture Gallery, Львів; на 50-й Венеціанській бієнале, Венеція; Black Square Gallery, Майамі; Галереї Taiss, Galerie Albert Benamou, Париж; Lora D. Art gallery, Чикаго; Pendleton Art Center у Цинцинатті; на V Міжнародному арт фестивалі у Магдебурзі; Центральному будинку художника у Москві. Віктор Сидоренко живе та працює в Києві.

Ярослав Присяжнюк

В серії фотоколажів «Туман» я ставив за мету не стільки створити ілюзорні простори, скільки дати відчуття потенційної можливості існування такого картинного простору за ефемерним і неконкретизованим зображенням. Це зображення – наче середовище для потенційного проявлення міражу чи випадкової руйнації сонячною засвіткою. Сам фактор сонячних бліків, котрі падають на зображення з неприсутніх вікон, унеможливлює сприйняття побаченого як безпосередньої реальності в часі, тож бачимо ми, як мінімум друге за чергою відображення після реального.
Туман слугує майже ідеальним середовищем для виявлення присутності людей у нетривкому просторі, який майже заперечує тривимірність реальності, залишаючи відчуття невизначеності й непевності. Кожний фотоколаж відбувається як реконструкція припустимого міражу, його ймовірна версія.
І в цьому не середовищі, яке не підлягає конкретизації, співіснують випадкові фігури, що заблукали чи-то в піщаній бурі, чи-то загубилися під небом, розписаним візерунками руху зграї шпаків; українська бронетехніка у випаленому добіла сонцем донецькому дикому степу, де сама реальність балансує на межі фолу; екзистенційно усамітнені фігури на березі моря… Фрагменти реальності співіснують, як не складені пазли цілісної картини, співіснують як можливість, як загроза, як завуальованість.
Я інтерпретую туман як емоцію, котра віддзеркалює певні аспекти сучасного українського колективного підсвідомого, котре на зовнішні виклики реагує складним комплексом емоцій – поєднанням непевності та очікування, відчуттям незавершеності, прагненням віднайти аутентичну цілісність, як спосіб захисту від некомфортного середовища. Це відбувається як погляд у простір, котрий ти ще не весь бачиш, і тому він дивує і лякає, бо бачиш лише фрагменти, і версії складання потенційної цілісної картини можуть бути різними, вони всі – вірогідна можливість, і мусиш обрати необхідну, не помилитися в цій реконструкції, покладаючись іноді лише на емоції…

Ярослав Присяжнюк

Народився 1973 року в Києві. У 1992 році закінчив Державну художню середню школу. В 1999 році закінчив Національну академію образотворчого мистецтва і архітектури. Стипендіат програми «Gaude Polonia» міністерства культури Польщі. Представляв свої роботи в персональних та групових проектах у Боттега Галереї, Мистецькому Арсеналі, Галереї RA, Галереї 36, Галереї L-art, Центрі сучасного мистецтва М17, Галереї Триптих, Галереї Лавра, Галереї Совіарт, Галереї Арт-блюз, Музеї Івана Гончара, Центральному будинку художника, Галереї Ірена в Києві; Дніпропетровському художньому музеї, Дніпропетровськ; Галереї Дзига, Львів; Галереї Aircraft, Братислава; Міжнародному Магдебурзькому фестивалі, Магдебург. Ярослав Присяжнюк живе та працює в Києві.

Ілона Сільваші

«Внутрішнє місто» – це проект про вигадане місто, в якому побудована складна, майже магічна система взаємозв’язків культурних кодів, таємних знаків і впізнаваних повсякденних образів, які, як сигнальні вогні, і попереджують і заворожують.
Малюнок на папері, був для мене завжди процесом майже інтимним. Як щоденник. Коли я малюю на папері, я з одного боку можу відгородитися від усього світу, а з іншого боку, зосередиться на своїх почуттях. Мені здається, що час в малюнках сповільнюється, я проживаю в них більш тривалий, неспішний відрізок життя. Чого не скажеш про живопис, де для мене час тече блискавично. Я зрозуміла, що мені потрібна ця повільність, ця slow life, а її мені надавав саме малюнок.

Ілона Сільваші

Малюнок на папері, був для мене завжди процесом майже інтимним. Як щоденник.

Народилась у 1974 році. У 1998 році закінчила Національну академію образотворчого мистецтва і архітектури. Стипендіат Міністерства культури Польщі «Gaude Polonia». Представляла свої роботи в персональних та групових проектах у Щербенко Арт Центрі, Боттега Галереї, Мистецькому Арсеналі, галерея Совіарт, галереї Триптих, галереї L-Art, Французькому культурному центрі, Музеї Івана Гончара, галереї Ірена, галереї Арт-Блюз, Українському домі в Києві; Міжнародному фестивалі мистецтва, Магдебург. Ілона Сільваші живе та працює в Києві.

Зінаїда Ліхачева

Червоні «дерева» Зінаїди Ліхачевої зібрані з безлічі історій. Але про те, що приховано всередині масивних «стовпів» знає тільки сама художниця. Відбираючи аркуші паперу, формуючи і фарбуючи інсталяцію, Зінаїда поринула в тексти, заголовки, фотографії та ілюстрації минулих років.
Проект Зінаїди Ліхачової «Red Paper» – це своєрідний ресайклінг: інформація відновлюється в пам’яті художника, а її джерело – побутовий матеріал, що стверджує своє безкомпромісну присутність в просторі.
«Під час роботи мені довелося «зафарбувати» в червоний колір міські новини, події світового масштабу, кількох відомих особистостей і важкий номер відомого видання про моду», – каже художниця.<
Народилась у 1975 році в Києві. Представляла свої роботи в персональних та групових проектах у Щербенко Арт Центрі, Національному музеї українського народного декоративного мистецтва, Мистецькому Арсеналі, Центрі сучасного мистецтва М17, галереї Лавра, Малій галереї Мистецького Арсеналу в Києві; Музеї природознавства, Лондон. Зінаїда Ліхачева живе і працює в Києві.

Мирослав Вайда

Проект «Мнемоніка ландшафту» – це супутній перформативний жест усвідомлення теперішньої миті, утопічна спроба фіксації невловимого, невиразного, неявного. За словами художника, це як медитація при ходьбі, де так як і у роботі присутній ще й ритм. В результаті з’являється абстрактний «застиглий» образ, така собі густа і в’язка «субстанція» схожа на туман, або дим. Ніби ти знаходишся всередині хмари.Художник ретельно вибудовує (розкреслює) чітку «математичну» сітку-структуру, яка чимось схожа на шкільні зошити в косу лінійку. Пізніше послідовно, при цьому максимально механічно, «холодно» її «заповнює», замальовує фарбою, використовуючи при цьому інструмент схожий на валик зроблений із протекторів шин.В підсумку, попри автоматизм жесту, і «відмежованість» художник фокусується на «живому», що проявляється ніби випадково, «поміж», «не навмисне», на всіх цих непопаданнях, неточностях, накладаннях,  зсувах, підтіканнях. Народився 13 березня 1977 року на Закарпатті. Навчався в Ужгородському коледжі мистецтва ім. Альберта Ерделі та Львівській Академії Мистецтв. Представляв свої роботи в персональних та групових проектах у Мистецькому Арсеналі, Малій галереї Мистецького Арсеналу, PinchukArtCentre, Боттега Галереї, Карась Галереї у Києві; Харківській муніципальній галереї, Харків; Фонді Ізоляція, Платформа культурних ініціатив, Донецьк; ЦСМ Замок Уяздовських, Варшава; Міжнародному арт проекті, Вільнюс; фестивалі мистецтва в публічному просторі, Люблін. Мирослав Вайда живе і працює у Києві.

Олеся Секереш

Чому я обираю для своїх робіт папір? Бо це для мене виклик. Папір – це один із найпростіших та найменш захищених матеріалів, який завжди відкриває нові шляхи для художника. Моє партнерство з папером має інтимно-інтуєтивний характер, завжди  хтось когось веде. Часто папір виправдовує зміст мистецьких ідей.В проекті «Чотири покоління» папір стає документом мого родинного зв’язку. Чотири генерації втілені у формі риби, і становлять єдине ціле, де всі залежні та незалежні один від одного.

Моє партнерство з папером має інтимно-інтуєтивний характер, завжди  хтось когось веде. Часто папір виправдовує зміст мистецьких ідей.

Народилася в 1987 році в селі Ключарки, Закарпатська область. У 2012 році закінчила Закарпатський художній інститут, відділ графічного дизайну. З 2006 року учасниця групи ШАПКА. Олеся Секереш працює у сфері сучасного мистецтва (інсталяція, графіка, відео та фото). Серед здобутків: учасниця резиденції Gaude Polonia (2015), переможниця проекту «Втілені» від програми  Mit-Ost (2014), номінантка премії Epson Photo Award 2008-2009 (2009). Представляла свої роботи в персональних та групових проектах у Мистецькому Арсеналі, PinchukArtCentre, Щербенко Арт Центрі, Боттега галереї, Карась галереї, Центрі сучасного мистецтва М17, Малій галереї Мистецького Арсеналу, Інституті проблем сучасного мистецтва, арт-центрі Я Галерея в Києві; Мистецькому центрі Галерея ІЛЬКО та галереї Коридор в Ужгороді; а також були виставки в Санкт-Петербурзі, Празі, Парижі. Олеся Секереш живе та працює в Ужгороді.

Гриця Ерде

Відтворення хвилин, котрі наступають після сильних потрясінь, коли приходить момент тиші. Це про людей, які пережили тишу одного разу. Ця тиша – момент зачаття нового світу, короткий епізод повної відсутності звуків перед криком, перед вибухом, затримка дихання перед важким, довгим, абсолютним кроком.
З одного боку – мертві квіти дарують на свята і важливі події, з іншого – кладуть на могили або місця, де людина загинула. Серія колажів розповідає про двояке сприйняття мертвої краси.
таровинна європейська порода бійцівських собак, виведена для цькування звіра. Ця серія про важку вдачу та напруженість людської природи, змушеної постійно полювати – на здобич, територію чи трофеї.

Папір – це зручно. Якби я різала на колажі дерев’яні дошки і великі шматки тканин – це було б не так мобільно. Я люблю папір, різного запаху і товщини, як звучать ножиці, коли його ріжеш, як папір рветься і як розмокає.

Народилася 1986 року в Львові. З 2003 по 2007 роки здобувала ступінь бакалавра архітектури та просторового дизайну в Українській академії дизайну у Львові. У 2007 році вступила до Київського національного університету архітектури і будівництва (КНУБА). Представляла свої роботи в персональних та групових проектах у Щербенко Арт Центрі, центрі сучасного мистецтва LabCombinat, галереї ХудГраф у Києві; галереї Соска, Харків; галереї Смолоскип, Ірпінь; Art Palace, Дрогобич; Музеї ідей, галереї Лівий Берег, Ом-галереї у Львові; галереї Шинок, Тернопіль; гаререї Химера, Івано-Франківськ; галереї Фанаберія, Черкаси. Гриця Ерде живе у Львові. Працює у Львові, Києві, Івано-Франківську, Лондоні, Будапешті, Нью-Йорку, ПАР, Москві, Роттердамі.

Костянтин Рудешко

Аркуш білого паперу, – це простір позбавлений вимірювань, наочна ілюстрація нескінченності вищого світу, а також відсутності лінійного плину часу відповідно до традиційної моделі: минуле – сучасне – майбутнє. Безмежне, нескінченне біле світло, що здатне огортати –  єдина властивість вищого зі світів. Чорна точка на аркуші паперу – відображення Я. Я – це джерело світу матерії. Дві точки на аркуші – відображення двох Я. Лінія, що з’єднує ці дві точки, є вектором взаємодії двох Я. Чорний штрих на білому папері є проявом матеріального або, іншими словами, нижчого зі світів. Головна властивість якого, як і чорної лінії / точки, у відсутності здатності відображати білий світ. Таким чином народжується світ матеріальний, той, на сприйняття якого сфокусовані наші органи чуття.
Виходить так, що ми бачимо лише вади і не здатні охопити всю картину, бо без вад її немає?
Так.
Що ж робити?
Навчитися бачити наскрізь.
Але, як?
Передати властивості білого – чорному, а чорного – білому
Що вкрай просто для того, хто бажає.

Костянтин Рудешко 15 | 03 | 15

Аркуш білого паперу, – це простір позбавлений вимірювань, наочна ілюстрація нескінченності вищого світу, а також відсутності лінійного плину часу відповідно до традиційної моделі: минуле – сучасне – майбутнє.

Народився у 1971 році в Києві. У минулому – дипломований психолог, фотограф із багаторічним досвідом. Сьогодні працює на стику оп-арту та абстракції. Представляв свої роботи в персональних та групових проектах у Щербенко Арт Центрі, Боттега Галереї, Мистецькому Арсеналі, Галереї Карась, Галереї Ра в Києві; Українському культурному центрі, Москва; Національній Опері, Варшава; Галереї KC VÄST, Готеборг. Костянтин  Рудешко живе та пряцює в Києві.

Марина Талютто

Новий проект «Тактильна геометрія» – це об’єкти, виконані в мінімалістичній стилістиці, в якій предметне зображення знаходить підкреслену цінність «чистої форми». Білі форми нагадують різні будівельні та архітектурні конструкції недобудованих будинків. Тактильність і чистота паперу схожа на внутрішні чисті форми будинків, у яких квартири чекають своїх господарів. У процесі очікування все саморуйнується і перетворюється на окремі конструкції, які не підпорядковуються й не узгоджуються одна з одною.
Тактильне відчуття від паперу,  його м’якість, фактурність, чистота білого кольору, відображає ідею художниці про геометрію простору і про геометрію чистих білих форм.

Тактильне відчуття від паперу,  його м’якість, фактурність, чистота білого кольору, відображає ідею художниці про геометрію простору і про геометрію чистих білих форм.

Народилася 9 липня 1982 року в Києві. Випускниця Державної середньої художньої школи (ДХСШ імені Т.Г.Шевченка). У 2007 році закінчила Національну академію образотворчого мистецтва і архітектури (НАОМА). Представляла свої роботи в персональних та групових проектах у Щербенко Арт Центрі, Боттега Галереї, галереї Духовні скарби України, Мистецькому Арсеналі, Малій галереї Мистецького Арсеналу, Центрі сучасного мистецтва М17, Інституті проблем сучасного мистецтва, галереї Інститутська, галереї Ann Gallery в Києві; Центрі сучасного мистецтва ВИНЗАВОД, Москва; Чеському центрі, Прага; Art–Monaco 2011, Монако. Марина Талютто живе та працює у Києві.

Руслан Тремба

Новий проект «Тактильна геометрія» – це об’єкти, виконані в мінімалістичній стилістиці, в якій предметне зображення знаходить підкреслену цінність «чистої форми». Білі форми нагадують різні будівельні та архітектурні конструкції недобудованих будинків. Тактильність і чистота паперу схожа на внутрішні чисті форми будинків, у яких квартири чекають своїх господарів. У процесі очікування все саморуйнується і перетворюється на окремі конструкції, які не підпорядковуються й не узгоджуються одна з одною.
Тактильне відчуття від паперу,  його м’якість, фактурність, чистота білого кольору, відображає ідею художниці про геометрію простору і про геометрію чистих білих форм.

Тактильне відчуття від паперу,  його м’якість, фактурність, чистота білого кольору, відображає ідею художниці про геометрію простору і про геометрію чистих білих форм.

Народився в 1980 році в Ужгороді. У 2005 році закінчив Львівську академію мистецтв. Представляв свої роботи в персональних та групових проектах у Щербенко Арт Центрі, Боттега галереї, арт-центрі Я Галерея, Галереї Цех у Києві; Львівському палаці мистецтв, Музей релігії, Галереї Дзиґа у Львові; Арт центрі Я Галерея, Дніпропетровськ; Галереї Ленін, Запоріжжя; Мистецькому центрі Галерея ІЛЬКО та галереї Коридор в Ужгороді; Центральному домі художника, Москва; Майстерні культури, Люблін; Vilnius Academy of Arts, Вільнюс. Руслан Тремба живе та працює в Ужгородi.

Віктор Хоменко

Роботу з проекту «Земля і Небо» виконано в техніці авторського паперу з використанням виключно природніх матеріалів та пігментів. Базовою ідеєю проекту, що розвивається автором вже впродовж кількох років, було знаходження матеріальних еквівалентів метафізичних структур реальності та відображення персоналізованого світу через авторські експериментальні технологічні рішення. У випадку цієї роботи – авторського паперу. Народився в Києві у 1957 році. У 1982 році закінчив Київський державний художній інститут (НАОМА). Учасник і співорганізатор Першої виставки київських нонконформістів у 1976 році. Виставкову діяльність розпочав у 1977 році. Має більше сорока персональних та авторських проектів в Україні та за кордоном. Представляв свої роботи у групових та персональних проектах у Мистецькому Арсеналі, Центрі сучасного мистецтва Брама, Art Centre Золоті Ворота, галереї Лавра, галереї Славутич, Галереї Триптих, Галереї 36, Ann Gallery у Києві. Віктор Хоменко живе та працює в Києві.

Микола Кривенко

Роботи Миколи Кривенка були зроблені ще в 1992-1993 роках. У проекті групи Альянс 22 вони включені саме через час їх створення, через певний архівний контекст. Роботи зроблені на китайському папері, який дістався художнику у спадок від Григорія Гавриленка – його вчителя, що теж відсилає нас до минулого, до пам’яті. І це було важливо в рамках задуму художника.

Тіберій Сільваші

Народився в 1950 році в Києві. У 1978 році закінчив графічний факультет (майстерня Г. Гавриленко) Київського художнього інституту (НАОМА). Представляв свої роботи в персональних та групових проектах у Мистецькому Арсеналі, Карась Галереї, Галереї Триптих, Галереї Лавра, Французькому культурному центрі, Будинку художника  в Києві; Gallery Wiener Platz, Мюнхен; Espace Croix-Baragnon, Тулуза; Kunsthistorisches Museum, Відень. Микола Кривенко живе та працює у Києві.

Роман Михайлов

Темою проекту Романа Михайлова є категорія часу, втілена в образах-кристалах, які стають свого роду «опіками реальності». Присутність в теперішньому та її відносність, спроба опису яких засобами мистецтва є лиш оманою, втечею, стають основою роботи.
Роман Михайлов: «У цьому проекті я продовжую свої експерименти з вогнем: створення методом руйнування. Однак у цій роботі, на відміну від інших, за секунду до загоряння, процес руйнування був зупинений, залишивши на папері лише відбиток – опік як пам’ять».
Народився в 1989 році. У 2009 році закінчив Харківське художнє училище. У 2015 році закінчив Харківську академію дизайну і мистецтв (станковий живопис). Представляв свої роботи в персональних та групових проектах у Мистецькому Арсеналі, Українському Домі, будинку-музеї М. Булгакова, Інституті проблем сучасного мистецтва в Києві; Харківській муніципальній галереї, Єрмілов Центрі у Харкові; Музеї сучасного мистецтва, Одеса; Платформі культурних ініціатив Ізоляція, Донецьк; Kuenstlerhaus, Відень. Роман Михайлов живе та працює в Києві та Харкові.

Сергій Момот

Розміщена в просторі річ, встановлюючи складний комплекс відносин з оточенням і людиною, володіє бездонними можливостями актуалізувати смисли. Людина бачить предмет через сітку панівних типів інтерпретацій, стратегій використання мови. Але і предмет «бачить» людину. Силові лінії, які утворюються між людиною і предметом, перетворюють простір з утримувача речей в інтегральний простір інтелектуального досвіду. А за певних умов він стає «сакральним», або майданчиком для містеріальних дій. Предмет, людина (глядач), простір утворюють єдність, яка і є витвором мистецтва. Немає окремо людини (глядача), немає окремо твору мистецтва (предмета), немає окремо місця репрезентації (галереї, музею, майданчика для перформансу, ленд-арту і т.д.) – разом вони утворюють місця сили, які створюють ситуацію для проживання ДОСВІДУ. Місце цього досвіду завжди на кордонах зникнення, мерехтіння, на межах видимого й осмисленого. Тут тілесний досвід піддає ризику систему норм, конвенцій, якесь поле загального сенсу піддається оцінці. І чистота розумового акту, доведена до своєї межі, оголює те, що може бути випробувано тільки досвідом – місце досвіду, його витоки і джерело. Очевидно, що мистецтво в цьому випадку є тільки способом висловлювання частковостей, глибина яких розкривається тільки людською присутністю.

Тіберій Сільваші. Фрагмент есе «Досвід супрематичного дзеркала»

Людина бачить предмет через сітку панівних типів інтерпретацій, стратегій використання мови. Але і предмет «бачить» людину.

Народився в 1969 році в Житомирі. Навчався в Республіканській художній школі ім. Тараса Шевченка. Представляв свої роботи в персональних та групових проектах у Мистецькому Арсеналі, Боттега Галереї, Галереї на Інститутській у Києві; галереї «KC величезні», Готеборг. Сергій Момот живе та працює в Києві.

Сергій Попов

Присутність в настільки різноманітному світі форм існування підштовхує людину до пошуку відповіді на питання – як виник цей світ? Перебуваючи в певному моменті реальності і сприймаючи її перебіг (процес), поточне місце розташування, що колись мало свій початок, можна позначити як присутність на поверхні. Поверхня стає метафорою теперішнього часу, як відрізка, в якому людина має можливість спостерігати актуальну картину реальності.
Для осягнення вихідних моментів початку Буття людина змушена вдатися до своєї уяви, в якій вона створює уявлення про те, яким міг би бути цей вихідний момент.
Поступово розчиняючи картину сьогодення ми пізнаємо її фізичний ейдос і, слідуючи лініям наукового мислення, наш уявний погляд, покидаючи поверхню, заглиблюється в історію Буття, відкриваючи можливу картину початку – Крапка.
Народився в 1978 році в Комсомольську. У 2002 році закінчив Національний аерокосмічний університет (м. Харків). Із 2005 року – учасник мистецької групи SOSKA. Представляв свої роботи в персональних та групових проектах у Малій Галереї Мистецького Арсеналу, Музеї М. Булгакова, Центрі актуального мистецтва EIDOS у Києві; в ЄрміловЦентрі в Харкові; у Музеї Москви, ЦСМ «M’ARS», ММСМ у Москві. Сергій Попов живе та працює в Києві.

Тереза Барабаш

Поняття безконечного виражає відповідно безмежність матерії у просторі й часі. Спокій, рівновага є лише момент руху.
Човен – уособлення плинності та минущості, протиставлення минулого, теперішнього і майбутнього, відомого та невідомого…
Папір для мене ще з дитинства був головним матеріалом для своєї творчої реалізації. З одного боку це пластичний простий матеріал з яким легко працювати, з іншого – в його простоті одночасно присутнє щось загадкове, щось глобальне, ніби тисячі інформацій закарбувалися в його структурах.

З одного боку це пластичний простий матеріал з яким легко працювати, з іншого – в його простоті одночасно присутнє щось загадкове, щось глобальне, ніби тисячі інформацій закарбувалися в його структурах

Народилася у 1984 році у Львові. У 2007 році закінчила Львівську національну академію мистецтв (відділення художнього текстилю). Із 2010 року – член Національної спілки художників України. Стипендіатка програми Gaude Polonia. Представляла свої роботи у групових та персональних проектах у Мистецькому Арсеналі, Боттега Галереї, у галереї Piekno Panie у Любліні, на Фестивалі дизайну в Лодзі, у галереях Львова, Вроцлава, Кракова. Тереза Барабаш живе та працює у Львові.

Raphus Cucullatus

Малюватиму людей. Тих, яких знаю, тих, яких не знаю, відомих, невідомих, красивих, некрасивих, молодих, старих, приємних, гидких, добрих, злих, розумних, дурних, смішних, сумних. Маю на фейсбуці півтисячі друзів, із них вибиратиму когось і малюватиму. Людей я малюю, коли хочу, щоб їхній образ залишився в пам’яті. Це такий собі якір. Більшість із тих, хто у мене в друзях, я взагалі не знаю. Я з ними не спілкувався ніколи і далеко не факт, що спілкуватимусь. Їх я також малюватиму, просто для того, щоб перевести одиничку в каунті друзів у образ, який я залишу в пам’яті…

Raphus Cucullatus, допис у мережі Facebook від 10 травня 2014 року

Народився в 1985 році в Хмельницькій області. У 2010 році закінчив Львівську академію мистецтв за спеціальністю «Реставрація творів мистецтва». Представляв свої роботи в персональних та групових проектах у Щербенко Арт Центрі, арт-центрі Я Галерея, Мистецькому Арсеналі, арт-центрі Я. Гретера, галереї Лавра, Карась галереї  у Києві; Дніпропетровському художньому музеї, Дніпропетровськ; Львовському палаці мистецтв, Національній Галереї Мистецтв, галереї Пори Року у Львові; галереї Ленін, Запоріжжя; Центральному домі художника, Москва; Vilnius Academy of Arts, Вільнюс. Raphus Cucullatus живе у Львові, Україна.

Олена Турянська

«Присутність» – це онтологічний проект, візуальне втілення «буття тут і тепер», про яке філософи ХХ ст. Мартін Гайдегер і Жак Дерріда написали довгі тексти, щоб пояснити це поняття вербально. Але не варто сприймати твори Олени Турянської як ілюстрації до філософських концепцій. Це – зустріч двох типів мислення: словами і образами, які прийшли до спільного розуміння буття.
Світ наповнений опозиціями і дуальностями: матерія – форма, означаюче – означуване. Світ існує в динаміці, а не в статиці, і не можна оцінювати його за якимось «кінцевим» станом, стани весь час видозмінюються, породжуючи один одного.
Онтологія під силу тільки абстрактному мистецтву. «Присутність» – це про 5 станів, які взаємообумовлені переходами матерії в простір і навпаки: «Хроніки», «Закономірності», «Колооберти», «Плинне», «Незкінченне».

Якщо підемо дорогою Турянської, то відкриємо надзвичайну силу тонкого паперу, що із залізною дисципліною і залізним лезом ножа відкриває перед нами світ нескінченного кружляння, і, як в танці дервіша завершується чуттєвим екстазом. А може, як у мандалі, космічній діаграмі, що показує світ, який виходить за зовнішні та внутрішні межі нашого тіла й розуму, нагадуючи нам про наші стосунки з нескінченністю.

Юрій Онух

Народилася в 1966 році у Львові. У 1985 році закінчила Львівський державний коледж прикладного та декоративного мистецтва. З 1985 по 1992 рік навчалася в Львівській академії мистецтв (факультет інтер’єру і дизайну). Представляла свої роботи в персональних та групових проектах у Галереї Триптих, Центрі сучасного мистецтва при НаУКМА, Галереї Лавра в Києві; Національному музеї, Палаці Мистецтв, Галереї Галарт, Галереї Гері Боумена, Львівській картинній Галереї, Етнографічному Музеї, культурно-мистецькому центрі Дзига у Львові; Галереї BWA, Галереї В пасажу, Вроцлав; Центральному будинку будожника, Москва; Українському музеї-архіві, Клівленд; Українській мистецькій Галереї, Чикаго; Галереї Лазарро, Стогтон. Олена Турянська живе та працює у Львові.

Анна Надуда

… Чи знало дерево, що перетвориться на кілька мішків перемеленого паперу…
Тонни паперу, щоденно використовуються в офісах для документації, підписів і штампів, це свідчить про перманентне нищення лісів. Масштаби цього лиха величезні. Важливо усвідомлювати це і поступово змінювати, адже без дерев ми не зможемо жити…
У моїх скульптурах використаний офісний папір знову стає рослинами – дивними біоморфними структурами. Їхня основа, каркас – опале гілля, їхня плоть – папір, що пройшов крізь жорна виробництв та офісів. Тож пластика скульптур складається майже сама собою, проростає через мертвий матеріал та стає новим життям.

Анна Надуда

У моїх скульптурах використаний офісний папір знову стає рослинами – дивними біоморфними структурами. Їхня основа, каркас – опале гілля, їхня плоть – папір, що пройшов крізь жорна виробництв та офісів.

Народилася 1983 року. Закінчила Національну академію образотворчого мистецтва і архітектури. Проходила стажування на базі майстерень на вул. Сошенко, 33.  Представляла свої роботи в персональних та групових проектах у Мистецькому Арсеналі, Інституті проблем сучасного мистецтва, Мистецькому Просторі 365, Галереї на Чапаєва, Центрі сучасного мистецтва М17 у Києві; платформі Ізоляція в Донецьку; Муніципальній галереї Харкова; Арт-центрі 6Б, Університеі Париж8 у Парижі; International Kinetica Art Fair у Лондоні. Анна Надуда живе і працює в Києві.

Віктор Мельничук

«Ілюзія Часу» – це багаторічний проект, який розрахований на відстань у 17 років. Задум автора створити ілюзію заповільнення часу. Кожного року художник малює одну й ту саму роботу, в тій самій техніці, в тому самому форматі. Під час проекту змінюється сам автор, його погляди на життя та середовище існування.
Твір як дитина росте, змінюється та змінює його, автора. На останньому етапі планується виставка одного твору який буде налічувати 17 диптихів або 34 твори. 17 років пролетять як півтори секунди перегляду короткого фільму зі слайдів. КІНЕЦЬ ІЛЮЗІЯМ.
Папір – матеріал, з яким усі знайомі з дитинства, легкий у роботі та легко доступний, не вимагає спеціальних умов для праці, занурює у дитинство.
Твір «Ілюзія Часу» це багаторічний проект, автор постійно перемальовує одну й ту саму роботу протягом життя.

Папір – матеріал, з яким усі знайомі з дитинства, легкий у роботі та легко доступний, не вимагає спеціальних умов для праці, занурює у дитинство.
Твір  «Ілюзія Часу» це багаторічний проект, автор постійно перемальовує одну й ту саму роботу протягом життя.

Народився в 1979 році.  Закінчив Луцьке вище професійне училище (відділення художнього оформлення). Представляв свої роботи в персональних та групових проектах у Щербенко Ат Центрі, Мистецькому Арсеналі, Галереї Триптих, Галереї Тадзіо, Галереї Цех у Києві; Музеї етнографії та художнього промислу, Галереї Зелена Канапа, Галереї Дзиґа у Львові; був учасником 5-го міжнародного дизайнерського конкурсу Trieste, Венеція. Віктор Мельничук живе та працює в Ужгороді.

Сергій Кайдак

Сергій Кайдак створює роботи, кожна з яких відображає певний момент, емоцію, дуже особисте, проникливе і неповторне переживання художника. Переживання, миттєво передане в художній мові, за допомогою олівця і акрилової фарби. Автор проводить паралель: «Це як сімейний альбом: переглядаєш його, розумієш, чому ти такий сьогодні і навіть можеш прогнозувати себе завтрашнього. Ось і ці малюнки декількох років будуть виставлені для того, щоб можна було прослідкувати плин часу. Учора було таким і саме тому переросло в таке сьогодні. А завтра може бути краще…».
Більшість своїх робіт Сергій Кайдак називає незакінченими, але ця незавершеність не випадкова: «… наче фраза: ні вірш, ні поема, ні роман, а просто фраза».
Народився в 1965 році в місті Новогрудок Республіки Білорусь. Навчався (1989 – 1994) і викладав (кафедра декоративно-прикладного мистецтва, відділення кераміки і скла) в Білоруській академії мистецтв. Представляв свої роботи в персональних та групових проектах у Щербенко Арт Центрі, арт-центрі Я Галерея у Києві; на Міжнародному симпозіумі гутного скла у Львові; на Всеукраїнському симпозіумі художньої кераміки «Україна Соборна» у Слов’янську. Сергій Кайдак живе та працює в Києві.

Сергій Западня

«Калейдоскоп спогадів» – проект, в основу якого увійшли події академічного життя і спроба їх переосмислити, подивитися з іншої точки зору.
«Для даної роботи я спеціально придумав авторську техніку офорту, яка дозволяє перенести цифрову інформацію на пластину і протравити», – ділиться автор.
«Калейдоскоп спогадів» – автобіографічний літопис виконаний на папері.
Народився 1988 року. У 2014 закінчив  Національну академію образотворчого мистецтва та архітектури, здобувши диплом магістра за спеціальністю «Образотворче мистецтво». Його роботи були представлені в персональних та групових проектах у Щербенко Арт Центрі, Національній спілці художників України, Інституті проблем сучасного мистецтва, Мистецькому Арсеналі у Києві; в рамках паралельної програми Одеської Бієнале в Одесі. Сергій Западня живе і працює у Києві.

Анна Миронова

Ми живемо в матеріальному світі і перше, з чим маємо справу – це поверхня.
Поверхня красномовна і оманлива.
Вдалий макіяж – запорука успіху.
Ми змінюємо зовнішність і це робить нас щасливішими.
Та згодом неодмінно постає питання – що там, в середині під обгорткою?
Що лежить в підґрунті саме такої картинки?
Там, в багатошаровій глибині  таємниця творення. Це як процес формування поверхні живопису, з його незліченною почерговістю пастозних підкладок, лесировок, штучно створених фактур, подряпин, зчищень, нових нашарувань.
Без чого не сформувалось би те, для чого здійснено всю цю неймовірну, приховану від непосвячених роботу.
Народилась у 1977 році. 1997 року закінчила факультет «Дизайн» Київського художньо-промислового технікуму (нині Київський державний інститут декоративно-прикладного мистецтва і дизайну імені М. Бойчука).
У 2007 році закінчила Національну академію образотворчого мистецтва і архітектури (майстерня вільної графіки). Представляла свої роботи в персональних та групових проектах у Щербенко Арт Центрі, арт-центрі Я Галерея, Мистецькому Арсеналі, Карась Галереї, Інституті проблем сучасного мистецтва, галереї RA, галереї Совіарт у Києві; арт-центрі Я Галерея, Дніпропетровськ; Галереї Ілько, Ужгород. Анна Миронова живе і працює в Києві, Україна.

Даниїл Галкін

В даний час, коли людина вже більше не художник, а сама походить на художній твір; коли духовне в мистецтві або вимерло, або знаходиться під загрозою вимирання; коли «мистецтва більше, ніж мистецтва», тоді народжується «NEXUS-2222». Актографія «NEXUS-2222» розкриває червоточину простору і часу, реєструючи рух спадаючого драпірування, що ледве прикриває синтетичні чресла мистецтва. Народився у 1985 році у Дніпропетровську. У 2004 році закінчив Дніпропетровський театрально-художній коледж. У 2007 році – Дніпропетровську академію будівництва та архітектури. Представляв свої роботи на персональних та групових проектах у PinchukArtCentre, Мистецькому Арсеналі, Боттега Галереї та Щербенко Арт Центрі, галереї Лавра, Карась Галереї в Києві; Єрмілов Центрі у Харкові; Чеському центрі у Празі; Saatchi Gallery в Лондоні; Vilnius Art Fair у Вільнюсі. Даниїл Галкін живе і працює в Дніпропетровську.
SHARE